Я - "класна" мама!

Людина, що працює на педагогічній ниві, повинна бути закохана у свою роботу, як кажуть «вчитель від Бога». Скільки педагогів, не маючи цього Божого дару, незадоволені своєю роботою, доводять себе до істерики, обурюються, лають учнів і батьків. Але, в той же час, дуже багато таких педагогів, які, незважаючи ні на які ринкові відносини, низьку зарплатню, не слухаючи розмов про непрестижність професії, продовжують самовіддано, з ентузіазмом, навіть з деякою фанатичністю працювати, домагатися чудових результатів.

Школа – моя доля. За той час, що я працюю, були і безсонні ночі, і хвилини болю і образ, і добрі, зігріваючі душу моменти. Тому, я вважаю, що вірність і відданість своїй справі є невід'ємною частиною успіху, який приходить не відразу, а поступово з роками.

Вчити має право лише той, хто сам постійно вчиться. Напевно, багато хто помічав, що часом висловлювання дітей значно відрізняються від прописних істин дорослих своєю глибиною. Тому, своє завдання бачу не в тому, щоб навчити знань, а швидше орієнтуватися у величезному світі інформації, вибирати головне. Кожне покоління має щось нове, доводиться підлаштовуватися і вчитися чомусь у них. Я за педагогіку співробітництва.

Як і будь-яка людина, я люблю жартувати і посміхатися, тому що в атмосфері нудьги і недоброзичливості мені дуже незатишно. Я часто згадую чудові слова Мюнхгаузена: «Серйозне обличчя – ще не ознака розуму, панове. Всі дурниці на Землі робляться саме з цим виразом. Ви посміхайтеся, панове, посміхайтеся!». Що можна до них додати? Успішний вчитель – людина, доброзичлива, здатна посміхатися всім тим, хто її оточує, адже школа жива, поки вчитель в ній цікавий дитині...

« В нашей жизни все неповторимо,

Так ведется издавна, в веках,

Только лишь одно бесспорно, зримо:

Кто учил – живет в учениках».

Г.П. Петелина